X
Please select your language
English
Українська
Русский
Чому варто поїхати в Узбекистан
Світлана Тучинська

Чому варто поїхати в Узбекистан

Чому варто поїхати в Узбекистан
19.01.2016
Рубрики: Азія

Мене ніколи не приваблювали подорожі пострадянськими країнами. Чомусь я була впевнена, що там на мене чекає гнітюча совкова дійсність, якої вистачає і на батьківщині. Але в Узбекистан мене манили старовинні міста, казкові, як “Тисяча і одна ніч”, і розповіді про походи Александра Македонського – Самарканд, Бухара, Хіва...

Повернувшись нещодавно з цих міст, можу авторитетно сказати – так, вони казкові і цілковито приголомшливі! А Узбекистан (крім, хіба що, Ташкенту) немає нічого спільного з похмурою радянською дійсністю. Напевне, якби я не знала, що країна була частиною СРСР, - не здогадалась би.

Тут практично немає совкових панельних будинків, а організація життя навіть в містах нагадує арабські країни – великі приватні будинки, глухі стіни зі сторони вулиці і неймовірні затишні внутрішні дворики з деревами. Жодної вулиці Леніна і йому подібних, жодного радянського пам’ятника.

Фото: Найбільше мене вразив навіть не Самарканд, а Бухара – величезне старе місто, в якому досі живуть люди.

Фото: Хіва, вигляд згори.

Російськомовні туристи чомусь доїжджають тільки до Самарканду, а в Бухарі і Хіві більшість місцевих жителів краще говорять англійською, ніж російською, орієнтуючись на основну масу туристів. Багато хто не володіє російською взагалі і підкликають сусідів для перекладу або показують ціни на калькуляторі і жестикулюють, якщо поруч немає нікого російськомовного. Зате майже всі в Бухарі розмовляють на фарсі (перською).

Тепер мені зрозуміле походження знаменитих радянських килимів на стінах. Але, мені здається, що до нас доїжджали лише найубогіші екземпляри. Те різноманіття кольорів, візерунків і матеріалів, яке я бачила в Узбекистані, вражаюче. А є ще сюзане – декоративний текстиль вишитий вручну, який, в основному, вішають на стіни або використовують як покривала. В цілому, Узбекистан – рай для любителів ручної роботи. Адже окрім килимів і текстилю, тут роблять свій шовк і навіть папір із шовку, випилюють з дерева все, включно з величезними двометровими дверима, роблять ляльок, вишивають золотом, створюють унікальну кераміку і чеканять мідь, в’яжуть, шиють із шкіри, виготовляють музичні інструменти і унікальні прикраси. Причому майстерні знаходяться прямо в центрі міста, тому можна спостерігати за процесом і навіть пройти майстер-клас.

Фото: Дизайни килимів і сюзане

Місцеві жителі – дуже м’які іронічні люди. Після відвідин Узбекистану байки про Ходжу Насреддіна здаються на сто відсотків реальними – тут дійсно такі люди. Протягом подорожі у нас виникало кілька дискусій про політику, але що вразило – узбеки не сперечаються і нічого не доводять. Вони ставлять питання і дуже уважно слухають, навіть якщо те, що ви говорите, кардинально протилежне тому, що вони чули роками. Напевне, такими і є справжні люди сходу.

Ну, і звісно ж, віслючки! Совість не дозволила мені покататися верхи, тому відносно їх впертості нічого не можу сказати, але на вигляд це надзвичайно милі вухаті створіння!

Фото: Віслючок в одному з селищ оазису в пустелі Кизилкум

Побувавши в Самарканді, Хіві, Бухарі і Ташкенті, я зрозуміла, що дивитися в Узбекистані є ще багато на що. З обов’язкової програми наступного візиту – Термез, місто на кордоні з Афганістаном, в якому збереглися не лише древні мечеті і палаци, але й руїни старих буддійських міст, яким більше 2 тисяч років. Адже (ще один маловідомий факт про країну!) до ісламу Узбекистан був частиною буддійського Кушанського царства, яке займало також частину Індії, Пакистану і Китаю.

Вирушити в Узбекистан з “Я люблю Азію” можна, забронювавши місце в подорожі “Узбекистан: від Александра Македонського до наших днів”.

Автор: Світлана Тучинська, турлідер і редактор “Я люблю Азію”, веде блог про подорожі і життя в Азії тут.